Кленок: для читання і роздумів

Якось надворі було холодно, йшов дощ. Ми всі помітили, як потихеньку згасають яскраві кольори осені. Безжалісний вітрисько зривав різнокольорові листочки з дерев і відносив їх далеко-далеко.

Здавалося, що все навколо сумне: небо, люди, дерева, птахи - всі сумують, що відходить золота осінь.

Здалеку ми помітили, що на горбі люди зупиняються, щось уважно розглядають і йдуть звідти веселіші. Цікаво, що це там? Бачимо — це невеличкий кленок. А на ньому листочки яскраві такі, жовтаво-зеленаві, золоті, багряні. Жовтенькі схожі на гусеняток, що примостилися спочити на тонких галузках. І такі вони лагідні та безпомічні. Здається, де вже їм утриматися, коли такий вітер.

Коли це бачимо, підійшов юнак — обламав усі гіллячки, жодного листочка не залишив. І чомусь раптом здалося, що довкола стало порожньо-порожньо, сумно-сумно...

• Як ви вважаєте, цього юнака як правильніше назвати - «людиною» чи «дикуном»?
• Хто, на вашу думку, є ворогами лісу?
• Чи можна назвати людину найстрашнішим ворогом лісу?

Життя без дерев було б неможливим. Це джерело кисню, захист річок, ґрунтів. Хочеться низько вклонитися зеленим друзям за їхню щедрість.

Той, хто любить паростки кленові,

Хто діброви молоді ростить,

Сам достоїн людської любові,

Бо живе й працює для століть!

Проблем екологічних видав час.

Зникає ліс — невже немає ради?

А що, коли кожнісінький із нас

Хоча б єдине деревце посадить?

Дерева...

Нам доля дарувала це добро,

Руками прадідів доглянуте дбайливо,

Тож бережіть його, як птиці жар-перо,

Це найбагатше в світі диво!